Чи в світі є таке мірило,
Щоб зміряти твої труди?
Де джерело, натхнення, сили,
Що сяєш зорею завжди?
Здається – просто: дошка, крейда,
Підручник, зошит, олівець.
А скільки в класі різних в тебе
Вразливих душ, натур, сердець?
А ти їх знай мінливий настрій,
Навчи з любов’ю підійти!
А чи завжди у праці власній
Ти бачиш бажані плоди?
І знову пошуки, турботи,
І вся у них ти поринай,
Бо непочатий край роботи,
І ти зробити все встигай.
І так в дерзанні – рік за роком,
Щоб учням всю себе віддать.
Твоє покликання високе –
Людини душу формувать.
Здається: ти не знаєш втоми,
Та серце не заліза сплав.
Чекає рук твоїх і вдома
Багато невідкладних справ.
Бо дома ти – дружина, мати
І вихователь у сім’ї.
Твої ж бо – три кути у хаті,
Й тривоги за сім’ю – твої.
Та все ж міцніють в тебе крила,
Як бачиш пошуків плоди.
Чи є у світі те мірило,
Щоб зміряти твої труди?
*
*
| 
