Без музики слово — Безкрилий птаха... Я слухаю знову Моцарта, Баха... Ми всі музиканти, Ми граємо звично На станах прокатних, На трубах фабричних. Та все ж таки, люди! Ви в дусі, не в дусі — Хай з вами побудуть Невидимі друзі: Хто світлом минулим, Промінним колоссям Розбудить заснуле, Про завтрашнє спросить... Я в музиці знову. Море емоцій! Натхненнеє слово Дарує Моцарт!
Вони вже дограли весняну сюїту, Вони розпочали симфонію літа. Симфонію літ, що пліч-о-пліч писали, Дієзи, бемолі в акорди складали. Скрипічним ключем починали сторінку, Єднали в собі Лятошинського, Глінку, Бетховена, Баха... Натхненно й красиво! Хіба це так мало, щоб жити щасливо? У творах, у творчості жили щоденно, Робилися святом години буденні. Були різностильні, надмірно старанні, Щоб жити в гармонії і у коханні.
